Кожен живий організм щодня оточують тисячі  чужорідних чинників: бактерії, віруси, найпростіші, гельмінти, токсини, отрути та інших фактори, які чужі для організму. Але несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів та речовин забезпечує імунітет, зокрема специфічний та неспецифічний. Розвиток учення про імунітет супроводжується змінами думки  про переваги й пріоритетність того чи іншого імунітету.

Тому метою нашої роботи було з’ясувати переваги та преорітетність специфічного та неспецифічного імунітетів.

 Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

1.          З’ясувати що розуміють під поняттям «специфічний та неспецифічний імунітет».

2.          Визначити складові специфічного та неспецифічного імунітету.

3.          Проаналізувати механізм дії  різних типів імунітету.

4.          Зазначити переваги та недоліки специфічного чи неспецифічного імунітетів.

На сьогодні під поняттям специфічний імунітет розуміють адаптивну імунну систему,  яка складається з вузькоспеціалізованих, системних клітин і процесів, які усувають або запобігають ріст хвороботворних мікроорганізмів.

Набутий специфічний (адаптивний) імунітет реалізовується через лімфоцити і його можна поділити на два компоненти: гуморальний та клітинний. Гуморальний специфічний імунітет реалізується В-лімфоцитами. Специфічність відповіді B -лімфоцитів реалізується через синтез антитіл, молекули яких здатні специфічно розпізнавати певні молекули-мішені (антигени), і формування клонів лімфоцитів, здатних взаємодіяти тільки з одним типом антигенів, які є сторонні для цього організму. Спрощена формула імунологічної специфічності: один антиген - одне антитіло, один клон передіснуючих лімфоцитів. Клітинний представлено популяцією Т-лімфоцитів, які мають широкий набір активностей. Так Т-хелпери посилено розмножуються після отриманні інформації про антигени, активуються і починають виробляти біологічно активні речовини: інтерлейкін-2, інтерферон та ін., під дією яких відбувається активація В-лімфоцитів і перетворення їх в плазмоцити (АУК - антитілоутворюючі клітини), що синтезують специфічні антитіла - імуноглобуліни. Існують 4 типи імуноглобулінів , які відрізняються один від одного за амінокислотним складом і антигенними властивостями. У формуванні клітинної імунної відповіді  також беруть участь цитотоксичні Т-лімфоцити (Т-кілери), які за допомогою своїх рецепторів здатні розпізнавати чужорідні білки, зокрема що синтезуються вірусами при зараженні ними клітин. При цьому Т-кілери вступають в тісний контакт із зараженою клітиною і вивільняють з своєї цитоплазми перфоріни - пороутворюючі білки, які упроваджуються в плазмолему клітини-мішені, в ній полімеризуються і утворюють трансмембранні канали. Порушення проникності мембрани клітини мішені приводить до її загибелі.

Другою характерною особливістю специфічного імунітету є його індуцибельність. В умовах норми вираженість і функціональна активність клона лімфоцитів незначні. Специфічні антитіла або повністю відсутні, або їх кількість украй мало. В той же час контакт організму з антигеном провокує як посилену продукцію відповідних антитіл, так і наростання і функціональне дозрівання специфічного клона клітин.

Третя істотна ознака специфічного імунітету  пов'язана із здатністю зберігати пам'ять про першу зустріч з антигеном. Саме це властивість специфічного імунітету лежить в основі вакцинації.

Тоді як під неспецифічним імунітетом розуміють вроджену імунну систему, яка  включає зовнішні та внутрішні бар’єри. Зовнішніми факторами захисту є механічні (цілісні шкіра, слизові оболонки, всі видільні рефлекси – кашель, чхання, блювання, діурез, пронос, виділення слини, сліз, мокротиння); хімічні та біохімічні механізми (жирні кислоти в складі поту, лізоцим слини і сліз, кисле рН вмісту шлунку, сечі, піхвового секрету та ін.); біологічний механізм (нормальна мікрофлора, яка є джерелом вітамінів, лізоциму, а також активним конкурентом для патогенної флори).

Внутрішні фактори захисту включають різні рівні: органний (печінка, легені, нирки, шкіра беруть участь в очищенні від антигенів), тканинні бар’єри , які не пропускають антигени і є напівпроникними та  пропускають окремі імуноглобуліни та клітини, при порушенні цих бар’єрів виникають передумови до виникнення аутоімунніх  захворювань), клітинний (епітелій слизових, система фагоцитозу – макрофаги, моноцити, гранулоцити, поліморфоядерні лейкоцити) та гуморальний (система комплементу, лізоцим).

Клітинний рівень неспецифічного імунітету забезпечують фагоцити, які знищують агресорів, що проникли в організм. Якщо чужинців забагато, кістковий мозок прискорює розмноження фагоцитів. До фагоцитів належать моноцити і нейтрофіли. У цих клітинах є ферменти, за допомогою яких вони розщеплюють мікроорганізми, залишки клітин, комплекси антиген-антитіло.

Клітинний імунітет пов’язаний з гуморальними факторами імунітету — певними білками крові. Одні білки прикріплюються до мембрани  мікроорганізму, позначаючи для фагоцитів чужинця. Інші руйнують  мембрани чужорідних клітин. Білки крові інтерферони борються з вірусами.

У багатьох тканинах і рідких середовищах організму присутній лізоцим - білок, що пригнічує ріст і розмноження бактерій і вірусів. Він є фактором природної опірності. У великих концентраціях він знайдений у гранулах лейкоцитів і макрофагах легеневої тканини. Він міститься також у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту, носоглотці і в слізної залозі. Він стримує в цих середовищах рост сапрофітних  мікроорганізмів, тобто бактерій, що харчуються органічними речовинами. 

Клітини вродженої системи розпізнають і реагують на патогенні мікроорганізми в загальному вигляді, але, на відміну від адаптивної імунної системи, система не дає довгострокового або захисного імунітету.  Вроджені імунні системи забезпечують негайний захист від інфекції, і зустрічаються у всіх класах рослинного і тваринного світу.

Виходячи з вище сказано можна з’ясувати переваги та недоліки специфічного та неспецифічного імунітету.

Специфічний імунітет

Переваги:

·             Специфічний імунітет створює імунологічну пам'ять після початкового відповіді на конкретний патоген, і призводить до посилення реакції на наступні зустрічі з цим патогеном

Недоліки:

·             Специфічний імунітет має 4 стадії, під час якого клітини імунної системи взаємодіють, знайомляться із вірусом, запам’ятовують його, а вже тільки потім починають вбивати вірус. Тобто, на утворення антитіл буде використовуватися багато часу, під час якого вірус продовжує розмножуватися.

·             В умовах норми вираженість і функціональна активність клона лімфоцитів незначні. Специфічні антитіла або повністю відсутні, або їх кількість украй мала.

Неспецифічний імунітет

Переваги:

·             Вроджена система швидко розпізнає патогенні мікроорганізми

·              Вроджені імунні системи забезпечують негайний захист від інфекції, і зустрічаються у всіх класах рослинного і тваринного світу.

Недоліки:

·             На відміну від адаптивної імунної системи, неспецифічний імунітет не дає довгострокового або захисного імунітету.